Пятница, 09 Декабря 2016, 13:34

ЮРИДИЧЕСКАЯ КОМПАНИЯ

адвоката Дмитрия Тодорова

г.Одесса ул. Малая Арнаутская, 4

Главная страница |
Главная » Дела адвоката » Гражданские дела » Признание недействительным договора


Апелляционная жалоба, подготовленная от имени Марнив Надежды, на решение суда о взыскании с нее половины стоимости автомобиля

Апеляційний суд Одеської області
Судовій палаті по цивільних справах
 
                                 Апелянт:                 
Марнів Надія Олегівна 
(відповідач)                                                                               
Учасники в справі:                
Князев Віктор Михайлович, 
(позивач)                                                                                 
 
Марнів Матвій Аркадійович
(відповідач)                                                                                  
 
Справа №1509/119/12
Провадження №2/1509/347/12
 
 А П Е Л Я Ц І Й Н А     С К А Р Г А
на рішення Іванівського райсуду Одеської області від 17.07.2012р.
про стягнення вартості майна
 

Оскаржуване рішення є рішенням про застосування наслідків недійсності біржової угоди №961398 купівлі-продажу транспортного засобу від 28.11.2009р., яка була визнана недійсною заочним рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 11 липня 2011р.,  яке залишено в силі ухвалою апеляційного суду Одеської області.

Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України «…У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину….».

Правильно керуючись цією нормою матеріального права, суд виніс неправильне судове рішення, у зв’язку з тим, що провів розгляд справи з грубим порушенням норм процесуального права.

Неправильність рішення суду полягає в тому, що обставини, що мають значення для справи, недоведені, але суд порахував їх встановленими.

 

ОБҐРУНТУВАННЯ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

 

I. Суд розглянув справу не на підставі закону, а як заманеться

 Суд не прийняв до уваги мої заперечення, які поступили до суду 17.07.12р., у зв’язку з тим, що я «вже скористалася своїм правом на подачу заперечень…», а також у зв’язку з тим, що вони начебто не підписані мною (абз.4. стор.3 рішення суду).

Я не хочу зосереджуватися на тому, що ЦПК України не містить обмежень щодо кількості заперечень, які має право подати відповідач по справі, та на тому чи має якесь значення підписані заперечення або ні, якщо вони прийняти канцелярією суду від особи, яка зазначена як податель цих заперечень, а хочу звернути увагу лише на тому, що суд бачив ці заперечення.

Зазначені заперечення лише є оцінкою доказів по справі, яку суд і сам повинен зробити відповідно до ЦПК України, не зважаючи на наявність або відсутність якихось заперечень.

По суті, висновок суду стосовно моїх заперечень, викладений в абз.4. стор.3 рішення суду, виглядає наступним чином: суд не зобов’язаний застосовувати норми права, зазначені в запереченнях, так як вони не підписані.

Таким чином, суд начебто ігнорував заперечення, а насправді, вочевидь цілеспрямовано проігнорував норми ЦПК України і розглянув справу без врахування процесуальних норм, які підлягали застосуванню, чим порушив ст.2ЦПК України.

 

  II. Висновок суду не відповідає обставинам справи

Суд вказує, що ним встановлено, що:

 - угода була укладена між позивачем та моїм бувшим чоловіком (абз.6 стор.3 рішення суду),

- грошові кошти на виконання угоди були передані позивачем моєму бувшому чоловікові (абз.7 стор.3 рішення суду).

Таким чином, судом встановлено, що ніякої участі в укладенні зазначеної угоди я не приймала, нічого не передавала та нічого не отримувала, тобто не була стороною по цій угоді.

 Здавалося,  що з цього суд повинен зробити висновок, що заявлений до мене позов є безпідставним, що повністю відповідає п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від.06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно з яким вимога  про  повернення майна,  переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції  може  бути пред'явлена  тільки   стороні   недійсного правочину.

 Однак, всупереч встановленим ним обставинам та вимогам закону суд робить висновок, що я повинна повернути позивачу  якісь кошти у зв’язку з визнанням угоди недійсною. При цьому, суд не посилається на норму закону, на підставі якої він цей висновок зробив по відношенню до мене, тобто до особи, яка не була стороною угоди.

Отже, висновок суду про те, що я повинна повернути позивачу якісь гроші, не відповідає обставинам справи, що згідно з п.3 ч.1 ст.309ЦПК України тягне скасування рішення суду як незаконного.

 

III. Обставина, що має значення для справи, недоведена, але суд порахував її встановленою

Єдине, на що натякає суд, чому я винна якісь гроші позивачу, це на те, що начебто угода була укладена моїм бувшим чоловіком в інтересах сім’ї, тому я і повинна відповідати (абз.1 стор.4 рішення суду).

Але при цьому, суд не вказує на підставі чого, тобто яких доказів, він дійшов висновку, що ця угода була укладена в інтересах сім’ї.

Отже, суд посилається на обставину (укладення угоди в інтересах сім’ї), що має значення для справи, як на доведену, хоча ця обставина нічим не встановлена, що відповідно до п.2 ч.1 ст.309ЦПК України тягне скасування рішення суду як незаконного.


            IV. Судом прямо порушено вимоги ч. 3 ст. 61 ЦПК України

Висновок суду про укладення угоди в інтересах сім’ї прямо суперечить рішенню Іванівського райсуду від 11 липня 2011р. (до речі, яке винесено цім же суддею) про визнання угоди недійсною, згідно з яким угода визнана недійсною на підставі того, що вона була укладена без згоди іншого подружжя, тобто не в інтересах сім’ї.

 Таким чином, судом прямо порушено вимоги ч. 3 ст. 61 ЦПК України, згідно з якою:

 «Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини».

Отже, висновок суду про те, що угода була укладена в інтересах сім’ї, не відповідає, а точніше прямо суперечить обставинам справи, що згідно з п.3 ч.1 ст.309ЦПК України тягне скасування рішення суду як незаконного.

          
            V. Суд обґрунтував своє рішення по сумі угоди на припущенні

 Замість того, щоб керуватися змістом угоди стосовно ціни продажу, суд вдався до викладення своїх підозр та припущень, що якщо вартість автомобілю висока, то він не може бути проданий за 100грн. (абз.8 стр.3 рішення суду).

 Згідно закону (ч.1 ст.632ЦК України) майно продається за ціною, встановленою за домовленістю сторін, тобто незалежно від оціночної вартості майна. Крім того,  будь-яке майно, в тому числі і майно яке має дуже високу вартість, взагалі може бути передано даром, тобто безоплатно (ст.717, 718ЦК України).  

Таким чином, рішення суду не відповідає закону, обґрунтоване не на підставі ціни, зазначеної в угоді, а на припущенні, що такої ціни не могло бути. У зв’язку з цім, рішення суду прямо  суперечить ч.4 ст.60ЦПК України згідно з якою:

 «доказування не може ґрунтуватися на припущеннях».

Крім того, суд висловлює своє ставлення до змісту угоди стосовно ціни, не визнає цю ціну, тобто не визнає частину угоди, хоча ніхто не звертався до суду з цім проханням, тобто з позовною вимогою про визнання недійсним пункту 3 біржової угоди, згідно з яким продаж автомобілю було здійснено за 100грн..

Отже, визнаючи недійсною умову угоди, згідно з якою продаж було здійснено за 100грн., суд прямо порушив ч.1 ст.11ЦПК України, згідно з якою:

«Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі».

 

Що стосується розписки Марнів М.А..

Припускаю, що розписка складена після подачі позову Князевим В.М., тому що вона навіть не була додана до позову (дивиться додатки до позову), на неї немає жодного посилання в тексті позову і більше того, в тексті позову як доказ сплати суми в 80тис.грн. наводиться висновок експертизи, а не розписка.

 Однак, не вважаю за необхідне це доводити, тому що ця розписка не має юридичного значення для прийняття рішення стосовно позовних вимог до мене, так як до цієї розписки, як і до угоди я не маю ніякого відношення - я її не видавала, не підписувала, про її існування дізналася лише з оскаржуваного рішення суду.

Крім того, хочу зауважити, що ця розписка не має ніякого сенсу.

З якою метою складалася ця розписка, якщо суму, зазначену в неї, можна було прямо зазначити в угоді?

Розписка мала б сенс, якби сторони намагалися уникнути податків та зборів і в той же час зафіксувати реальну суму продажу. Але сума зазначена в розписці фактично відповідає акту оцінки автомобілю, з якої і нараховуються всі податки та збори відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997р. та Постанови Кабінету Міністрів від 03.11.1998р. №1740 «Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», згідно з якими при відчуження легкових автомобілів сплачується збір на обов'язкове  державне  пенсійне страхування у розмірі трьох відсотків вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договорів купівлі-продажу, довідок-рахунків торгівельних організацій,  договорів міни,  довідок органів митної служби, актів  експертної  оцінки  вартості автомобіля, інших документів, що підтверджують цю вартість.

Отже, крім того, що ця розписка не має ніякого юридичного значення для прийняття рішення стосовно позовних вимог до мене, вона не має навіть ніякого розумного (логічного) обґрунтування.

Крім одного. Що зроблена вона з метою стягнути з мене половину вартості автомобілю.

Насправді, ніхто нікому нічого не продавав. Марнів М.А. і Князев В.М. є двоюрідними братами і спочатку, як я розумію, Марнів М.А. вмовив Князева В.М. укласти угоду начебто про продаж з метою вивести автомобіль зі складу майна, яке підлягає  розподілу між мною та Марнів М.А., а коли це не вдалося,  то з’явився даний позов Князева В.М..

До речі, Князев В.М. жодного разу в суд не з’являвся ні в цьому процесі ні в попередньому (про визнання угоди недійсною) і рішення райсуду про визнання угоди недійсною не оскаржував (його оскаржив Марнів М.А.). Все це свідчить про те, що Князев В.М. лише використовується моїм бувшим чоловіком Марнів М.А. з метою уникнути поділу автомобілю між нами.

 На підставі викладеного вважаю рішення суду необґрунтованим та незаконним і керуючись ст.ст. 291-296, 307, 309 ЦПК України,

 

ПРОШУ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1.        Скасувати оскаржуване рішення суду.
 
2.        Винести нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Князева В.М. до мене в повному обсязі.
 
3.        Стягнути з Князева В.М. всі зроблені мною судові витрати згідно документів, які містяться в матеріалах справи, та документів, які надам в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги.

 

 Додаток:
1.      Квитанція про сплату судового збору
2.      Копія цієї скарги для учасників по справі (2 примірника)

 

ПРИМІТКА стосовно строку подачі скарги:

Я не була присутня в судовому засіданні, в якому виносилося рішення, що відображено в самому рішенні. Отримала рішення 06.08.12р., у зв’язку з чим відповідно до ч.1 ст.294ЦПК України строк на його оскарження спливає 16.08.12р..

 15 серпня 2012 р.
                                                            _____________________   Марнів Н.О.
 

Скаргу підготував

АДВОКАТ

Тодоров Дмитро Миколайович

тел.  736-79-50,              735-74-31

(094)  931-19-50,    (063) 735-74-31

65012 м.Одеса, вул.М.Арнаутська,4

 

 
ВЕРНУТЬСЯ В КАТЕГОРИЮ: Признание недействительным договора
Использование материалов сайта разрешается только при наличии гиперссылки на www.todorov.od.ua
Юридические услуги. Одесса. Адвокат Дмитрий Тодоров Мы в Google+ © 2007 - 2016


Хостинг от uWeb