Пятница, 09 Декабря 2016, 15:32

ЮРИДИЧЕСКАЯ КОМПАНИЯ

адвоката Дмитрия Тодорова

г.Одесса ул. Малая Арнаутская, 4

Главная страница |
Главная » Дела адвоката » Гражданские дела » Кто должен доказывать подлинность расписки о взыскании долга


Апелляционная жалоба на решение суда первой инстанции

                             Апеляційний суд Одеської області
                             Судовій палаті по цивільних справах

                                                                Апелянт:                 

                                  Римарь Степан Георгійович,
                                  (відповідач)
                           м. Одеса….
 
                                      Учасники в справі:                
 
                                 Соловьєва Лариса Федорівна,
                                 (позивач)
                          м. Одеса…..
 
СПРАВА №2-1907/2010
 
 
А П Е Л Я Ц І Й Н А     С К А Р Г А
на рішення Малиновського райсуду м.Одеси від 21.07.2010р. (суддя Жуган Л.В.)
про стягнення боргу

 

 Неправильність рішення суду полягає в тому, що обставини, що мають значення для справи, недоведені, але суд порахував їх встановленими.

 

ОБҐРУНТУВАННЯ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

 

I. Суд посилається в рішенні на обставини, яких не було  

Позовні вимоги засновані на розписках, які начебто написані моїм батьком.

В рішенні суд зазначив, що я визнав, що розписки написані і підписані моїм батьком (абз.3 стор.1 та 12 повний абз.стор.2 установчої частини рішення суду).

Насправді, я заперечував факт того, що розписки написані і підписані моїм батьком, що підтверджується технічним записом судового процесу.

Більш того, моїм представником були надані суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких прямо зазначено, що розписки написані та підписані не моїм батьком.

Таким чином, рішення суду побудоване на обставинах, які не мали місце.

 

II. Відповідно до закону обставини, на які позивачка посилалася в підтвердження своїх позовних вимог, підлягали доказуванню позивачкою

Відповідно до ч.1 ст.60ЦПК України: «…сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог…, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу». Тому саме позивачка повинна довести суду, що розписки видані та підписані саме моїм батьком.

Відповідно до ст.61ЦПК України: «Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню». Я не визнав, що підписи на розписках належать моєму батькові, тому позивачка не звільнена від доказування цієї обставини, тобто повинна була довести цю обставину.

Відповідно до тій ж ст.61ЦПК України: «Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування». Така обставина, як належність підпису моєму батькові, не є загальновідомою, тому потребує доказування.

Відповідно до ч.3 ст.60ЦПК України: «Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір».

Я заявив суду, що підписи на розписках і почерк не належать моєму батькові. Тобто стосовно такої обставини, як то, чи належать підписи та почерк на розписці моєму батькові, є спір і тому позивачка повинна довести, що вони належать йому.

Відповідно до ч.4 ст.60ЦПК України: «Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях».

Всупереч цій нормі суд зробив висновок про належність почерку та підписів моєму батькові тому, що це стверджує позивачка і в розписці вказано його (батька) прізвище, тобто суд зробив висновок на припущенні, що якщо в розписках вказано, що їх видав мій батько, то це значить, що саме він і видав їх. 

 

III. Всупереч закону суд звільнив позивачку від доказування обставин, на які вона  посилалася в підтвердження своїх позовних вимог

Суд звільнив позивачку від доказування позову і задовольнив позов не з мотивів того, що він доказаний позивачкою, а з мотивів того, що він не спростований мною.

В рішенні суд зазначив:

«В судовому засіданні, сторонам роз'яснено положення ст. 60 ЦПК України про обов'язки доказу­вання і подання доказів. Також роз'яснено можливість призначення посмертної почеркознавчої експерти­зи, згідно ст. 143 ЦПК України, щодо встановлення відповідності поданого доказу - розписки.

При цьому представник відповідача пояснила, що інші докази по справі відсутні та просила про­водити розгляд справи за наявними в матеріалах справи доказами та поданими запереченнями» (абз.8 та 9 стор.2 рішення).

Цім зауваженням суд, мабуть мав на увазі, що можливо розписки і не видавалися моїм батьком, але з урахуванням того, що сторони не просили призначити почеркознавчу експертизу, суд виходить з того, що розписки видані саме моїм батьком і підпис на розписках його. 

 1. Правильно пославшись на ст.60ЦПК України, суд неправильно застосував її. Суд вирішив, що відповідно до зазначеної норми закону, якщо я заперечую проти того, що розписки видані моїм батьком, то саме я і повинен доводити цей факт, а не позивачка повинна доводити свій позов, тобто доводити, що розписки написав і підписав мій батько.

Таким чином, всупереч ч.1 ст.60ЦПК України суд  звільнів позивачку від доказування обставин, на які вона посилається на підтвердження своїх позовних вимог.

 2. Всупереч ч.2 ст.212ЦПК України, згідно з якою: «жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення», суд визнав, що надані позивачкою розписки мають наперед встановлене значення, тобто якщо в них зазначено, що мій батько видав їх – значіть саме він і видав їх. Насправді ж, це нічого не значить, так як позивач може виготовити безліч розписок від імені будь-якої особи.

            3. Відповідно до ч.2 ст.59ЦПК України: Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування». Підпис особи на документі, якщо цей документ (підпис) не посвідчений у встановленому законом порядку, тобто нотаріально, не може підтверджуватись ніякими іншими доказами ніж висновком почеркознавчої експертизи.

Суд зазначив в рішенні, що сторони не просили призначити почеркознавчу експертизу, що означає, що суд виходить з того, що належність почерку та підпису на розписці мають бути підтверджені певними засобами доказування, а саме висновком  почеркознавчої експертизи.

Правильно встановивши, що належність почерку та підпису на розписках може підтверджуватися тільки почеркознавчою експертизою і не може підтверджуватися іншими засобами доказування, суд дійшов неправильного висновку, що клопотати про призначення експертизи (надавати доказ належності почерку та підпису) повинен не той, хто стверджує, що розписка написана такою-то особою, а той, хто заперечує проти цього факту.

Отже, всупереч закону, який покладає тягар доказування позову на позивача (ч.1 ст.60ЦПК України), суд поклав цей тягар на відповідача, тобто раз відповідач не просив призначити експертизу, то суд не може зробити нічого іншого, крім як погодитися, що розписка написана і підписана саме тією особою, яка в ній зазначена.

4. Якщо належність почерку та підпису певній особі можуть бути підтверджені тільки висновком  почеркознавчої експертизи, відсутність такої експертизи означає тільки одне - підтвердження належності почерку та підпису саме цій особі відсутнє, тобто не доведено.

Іншими словами, якщо позивачка не надала суду доказ (почеркознавчу експертизу) належності почерку та підпису моєму батькові, означає що вона не довела, що вони належать моєму батькові і тому суд не має право стверджувати, що доведено, що саме мій батько видав ці розписки.

            5. Відповідно до ч.3 ст.212ЦПК України «Суд оцінює… достовірність кожного доказу…».

Як суд оцінив достовірність розписок невідомо. Тім більше, що я стверджував, що розписки написані не моїм батьком і підписи не його, тобто піддав сумніву достовірність розписок, але  суд ніяким чином не оцінив розписки на предмет їх достовірності, тобто не вказав, що розписки відповідають дійсності, чим порушив ч.3 ст.212ЦПК України

Суд нічого не перевіряв, нічого не оцінював. Що позивачка стверджувала, то суд і визнав. Позивачка сказала, що розписки видав мій батько, суд без перевірки і визнав це.

У суду навіть не виникло питання до позивачки: «Чому суд повинен вам вірити, що розписка видана та підписана саме тією особою, яка в ній зазначена?»

Позивачка сказала, що підписи на розписці належать моєму батькові і це твердження позивачки виявляється для суду таким, що не може бути піддано сумніву.

           6. Якби вимоги позивачки були засновані на нотаріально посвідчених розписках, то тягар доказування їх недійсності лежав би на мені, тому що закон встановлює, що документ є дійсним, якщо він посвідчений нотаріально, так як нотаріус є уповноваженою законом особою посвідчувати, що той чи інший документ підписаний саме тими особами, які в ньому зазначені як таки, що підписали цей документ.

                  А якщо документ, нотаріально не посвідчений, то тягар доказування того, що він підписаний певною особо, лежить на тому, хто це стверджує, тобто в даному випадку – на позивачці.


                 На підставі викладеного вважаю рішення суду необґрунтованим та незаконним і керуючись ст.ст. 291-296, 307, 309 ЦПК України,

ПРОШУ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

 1.        Скасувати оскаржуване рішення суду.

       2.        Винести нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Соловьєвої Л.Ф. в повному обсязі.
 

Додаток: ………..

  3 жовтня 2011 р.            _______________                    С.Г.Римарь

                                                                                                                               Скаргу підготував

АДВОКАТ
Тодоров Дмитро Миколайович
тел.  736-79-50,              735-74-31
(094)  931-19-50,    (063) 735-74-31
65012 м.Одеса, вул.М.Арнаутська,4
 
ВЕРНУТЬСЯ В КАТЕГОРИЮ: Кто должен доказывать подлинность расписки о взыскании долга
Использование материалов сайта разрешается только при наличии гиперссылки на www.todorov.od.ua
Юридические услуги. Одесса. Адвокат Дмитрий Тодоров Мы в Google+ © 2007 - 2016


Хостинг от uWeb