Четверг, 08 Декабря 2016, 02:08

ЮРИДИЧЕСКАЯ КОМПАНИЯ

адвоката Дмитрия Тодорова

г.Одесса ул. Малая Арнаутская, 4

Главная страница |
Главная » Дела адвоката » Уголовные дела » ДТП со смертельным исходом (2015 год)


Повторная подача защитой заявления через Высший специализированный суд о пресмотре дела Верховным Судом

                            до ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
                            01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика,4
 
                                     через ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ
                                     З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХІ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
                                     01043, м. Київ, вул. Пилипа Орлика,4-а

                                                                     ЗАЯВНИК:

                                      Адвокат Тодоров Дмитро Миколайович,
                                      65012, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська,4
                                      тел. 063 - 735-74-31 todorovd@ukr.net

                                                                   На захист:                

                                      Бахмутова Олександра Федоровича,
                                      засудженого за ч.2 ст.286КК України

Справа № 5-3782км14

 

 З А Я В А  П Р О  П Е Р Е Г Л Я Д
в порядку п.1 ч.1 ст.445КПК України
та
ухвали апеляційного суду Одеської області від 10.07.2014р. і
вироку Іллічівського міського суду Одеської області від 14.03.2014р.

 

 

I. Підстава звернення до Верховного Суду України

 Підставою звернення до Верховного Суду України є неоднакове застосування судом касаційної інстанції України ст.286 Кримінального кодексу України, що потягло ухвалення при одних і тих же обставинах різних за змістом судових рішень.

 

II. Предмет звернення: суди визнали злочином те, що не є злочином

 1. Я ніколи не оспорював і не оспорюю жодної фактичної обставини, встановленої судами, в тому числі не оспорюю ні факт, ні зміст порушення Бахмутовим ПДР.

Моя правова позиція полягає в тому, що згідно встановлених судами фактичних обставин дії Бахмутова не знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв’язку з кримінальними наслідками, тому їх не можна кваліфікувати як злочин.

2. Згідно ст.286КК України злочином є тільки те порушення ПДР, яке спричинило кримінальні наслідки, тобто між порушенням і наслідками повинен бути прямий зв'язок, а не опосередкований.

Якщо між діями (порушенням ПДР) і кримінальними наслідками не має прямого зв’язку, то ці дії не є злочином.

Таким чином, моя позиція зводиться до того, що суди визнали злочином те, що не є злочином відповідно до ст.286КК України, тобто суди неправильно застосували матеріальну норму права.


III. Обґрунтування правової позиції

 1. Суди визнали, що дії Бахмутова є злочином, тому що вони знаходяться в причинно-наслідковому зв’язку з настанням кримінальних наслідків.

Я ніколи не оспорював і не оспорюю що дії Бахмутова знаходяться в причинно-наслідковому зв’язку з настанням кримінальних наслідків.

Моя правова позиція полягає в тому, що злочином є тільки дії, які знаходяться в прямому, а не опосередкованому причинно-наслідковому зв’язку з кримінальними наслідками.

2. Суть порушення Бахмутов полягає в тому, що він не дав (перегородив) дорогу мотоциклісту Сергійчуку.

Далі: або той, кому перегородили дорогу, має можливість уникнути ДТП, або він не має такої можливості.

Якби Сергійчук мав можливість уникнути і уникнув би зіткнення, то кримінальної справи не було би і Бахмутов не був би засуджений за злочин, тобто дії Бахмутова, які визнані судами злочином,  не були би визнані злочином, якби Сергійчук уникнув зіткнення.

Якщо це твердження є вірним (логічним), то логічним є те, що дії Бахмутова можуть бути визнані злочином тільки в залежності від наявності у Сергійчука можливості уникнути зіткнення.

В оскаржуваній ухвалі суд назвав подібні доводи моїм припущенням. У зв’язку з чим вважаю за необхідне пояснити свою позицію з цього питання.

Я користуюсь припущенням як методом для доведення нелогічності рішення суду, нелогічності висновків, тому що ситуація яка припускається краще, на мій погляд, доводить логічність або нелогічність висновку по конкретних обставинах, які мали місце по даній справі. Припущення (якщо…, то…), гіпотеза, порівнянне і т.д. – це методи логіки. Я не стверджую на підставі припущення про доведеність або недоведеність якогось факту (обставини по справі), а лише аналізую таким чином за допомогою логіки яка сама дія є прямою (останньою) причиною зіткнення.

Рішення судів не можуть бути не логічними, тому, якщо вищенаведене відповідає логіці, то для того, щоби визнати дії Бахмутова злочином суди мали встановити, що Сергійчук не мав технічної можливості уникнути зіткнення.

3. Суди встановили, що Сергійчук не мав технічної можливості уникнути зіткнення. Однак, при цьому суди встановили, що він рухався зі швидкістю 104км/г при дозволеній швидкості 60км/г, тобто рухався з порушенням ПДР.

Відповідно до ст.286КК України злочином є не будь-яке порушення ПДР, а тільки: «порушення…, що спричинило» кримінальні наслідки.

Таким чином, якщо Сергійчук теж допустив порушення ПДР, то необхідно з’ясувати чи не саме воно спричинило кримінальні наслідки.

Отже, для визнання дій Бахмутова злочином, необхідно довести, що кримінальні наслідки спричинило не порушення Сергійчука.

Для спростування цього необхідно встановити (довести), що Сергійчук не мав можливості уникнути зіткнення.

Мабуть саме тому, тобто у повній відповідності з вищенаведеною логікою і була призначена експертиза про наявність у Сергійчука технічної можливості уникнути зіткнення. Інакше чого вона призначалася, чому ставилося таке запитання, якщо визначення дій Бахмутова як злочин, не залежить від наявності у Сергійчука технічної можливості уникнути зіткнення?

Така експертиза була проведена і вона дала висновок, що при русі з дозволеною швидкістю Сергійчук мав технічну можливість уникнути зіткнення.

Таким чином, встановлено, що не дивлячись на порушення ПДР Бахмутовим, у іншої особи була ще можливість уникнути зіткнення, якби сама ця особа рухалась без порушення ПДР. Це означає, що останньою (безпосередньою) причиною зіткнення є порушення Сергійчука.

Бахмутов своїм порушенням створив умови для зіткнення (аварійну ситуацію), а далі: чи станеться зіткнення - залежить від дій іншої особи, за дії якої Бахмутов не може відповідати. Бахмутов має відповідати тільки за свої дії – це основоположний принцип кримінального права: особа не може відповідати за дії іншої особи.

Тому зі встановлених судами обставин Бахмутов має відповідати за створення аварійної ситуації, що не є злочином відповідно до ст.286КК України. Більшу відповідальність (кримінальну) він може нести тільки у випадку, якщо у Сергійчука не було б технічної можливості уникнути зіткнення, тобто, коли від дій Сергійчука ніяк не залежало чи станеться зіткнення.

Таким чином, якщо в кінці-кінців станеться зіткнення чи ні, залежало від дій Сергійчука, то Бахмутов не може відповідати за самО зіткнення, так як Бахмутов створив умови для зіткнення, але самО зіткнення вже залежало від іншої особи.

Більше того, кримінально карним є не факт зіткнення, а настання наслідків у вигляді тілесних ушкоджень або смерті. Припустимо, що Сергійчук рухався, наприклад, зі швидкістю 10км/г. Думаю, що при такій швидкості, навіть при зіткненні, смерть та тілесні ушкодження (кримінальні наслідки) не настали би, що знов ж таки, на мій погляд, доводить, що визначальним, тобто прямою причиною наслідків в даному випадку є швидкість.

Згідно обставин даної справи, щоб уникнути кримінальних наслідків, Сергійчуку не потрібно було їхати зі швидкістю 10км/г, а достатньо було їхати без перевищення швидкості, тобто виконувати ПДР. Отже, саме не виконання ПДР Сергійчуком і призвело до кримінальних наслідків, тобто стало прямою причиною цих наслідків. Дії ж Бахмутова були опосередкованою причиною цих наслідків, тобто не знаходилися з ними в прямому зв’язку. Між діями Бахмутова і наслідками були ще дії, які могли відвернути зіткнення – дії Сергійчука, і тому саме останні є прямими, найближчими, безпосередніми, тобто між ними і наслідками вже не має посередників, які мали би можливість їх відвернути.

Дії обох водіїв були би злочином тільки у тому випадку, якщо дії обох були прямою причиною настання кримінальних наслідків. Наприклад, водії двох транспортних засобів у повній свідомості рухаючись з однаковою швидкістю назустріч один одному, зіткнулися лоб в лоб посередині зустрічних полос, в результаті чого пасажири цих засобів отримали тілесні ушкодження, наприклад, середньої тяжкості. В цьому прикладі прямою причиною настання кримінальних наслідків є дії обох водіїв.

По даній ж справі, згідно встановлених судами фактичних обставин, прямою причиною зіткнення було порушення швидкості Сергійчуком. Дії ж Бахмутова знаходяться в опосередкованому зв’язку з наслідками, тому не є злочином відповідно ст.286КК України

Це зовсім не означає, що дії Бахмутова є законними, правильними і він ніяк не має відповідати за свої дії. Дії Бахмутова є винними, але адміністративно винними, тобто його дії є не злочином, а адміністративним правопорушенням, передбаченим ч.1, а точніше ч.2 ст.122КоАП України:

«… порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг…» (ч.1)

«Порушення водіями транспортних засобів… правил… розташування транспортних засобів на проїзній частині…» (ч.2)

Більше того, це адміністративне порушення призвело до іншого більш тяжкого адміністративного правопорушення, передбаченого  ч.4 ст.122КоАП України, згідно з якою Бахмутов має відповідати за створення аварійної ситуації, так як скоєне ним порушення змусило мотоцикліста різко змінювати швидкість або вживати інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки та безпеки інших громадян.

І тільки при відсутності у Сергійчука технічної можливості уникнути зіткнення, дії Бахмутова мали би кваліфікуватися як злочин, передбачений ч.2 ст.286УК України, так як його порушення було би прямою причиною настання кримінальних наслідків, так як ці наслідки були би невідворотні незалежно від дії інших осіб.

Отже, дії Бахмутова були би злочином, тобто прямою причиною кримінальних наслідків, якби Сергійчук при виконанні ПДР не мав би можливості уникнути зіткнення.

Всупереч вищенаведеному, згідно оскаржуваної ухвали суду злочином визнаються дії, які знаходяться не в прямому, а просто в причинно-наслідковому зв’язку з кримінальними наслідками.

Прошу не сприймати викладене в цьому розділі як оспорювання мною фактичних обставин. Жодною фактичної обставини, встановленою судами, я не оспорюю. Я лише обґрунтовую, що згідно встановлених судами фактичних обставин дії Бахмутова не є злочином. Це не можна обґрунтувати без згадування фактичних обставин, тому я і наводжу ці фактичні обставини, не оспорюючи жодну з них.

 

IV. Неоднаковість застосування норм матеріального права

При одних і тих ж обставинах – наявність у одного з учасників дорожнього руху технічної можливості уникнути зіткнення (кримінальних наслідків), по різному застосована ст.286КК України.

Згідно оскаржуваної ухвали, не дивлячись на те, що вже після порушення особою (Бахмутовим) ПДР, у іншої особи була технічна можливість уникнути зіткнення, злочином визнані дії Бахмутова, хоча безпосередньою причиною кримінальних наслідків є дії іншої особи (Сергійчука), яка не використала технічну можливість уникнути зіткнення через свої винні дії (перевищенням швидкості).  

                     Іншим рішенням касаційного суду дії особи, яка допустила ті ж саме порушення, що і Бахмутов по даній справі - п.п. 10.1 та 10.4 ПДР, тобто також перегородила дорогу іншому транспортному засобу, визнані такими, що не є злочином і вона виправдана, тому, що не дивлячись на порушення цією особою ПДР, які спровокували зіткнення, у іншої особи, яка скоїла зіткнення з іншим транспортним засобом з настанням кримінальних наслідків, була технічна можливість уникнути зіткнення, яку вона не використала. (ухвала Верховного Суду України від 01.06.2006р., яка винесена ним як судом касаційної інстанції (справа № 5-2060км06 головуючий суддя Редька А.І.).

Ще одним рішенням касаційного суду, не дивлячись на порушення правил ПДР учасником дорожнього рух (пішоходом), який не мав права знаходиться там, де він знаходився на дорозі, злочином визнані дії особи яка, не дивлячись на порушення пішохода, мала технічну можливість уникнути зіткнення з ним, але не скористалася нею. (ухвала Верховного Суду України від 06.03.2008р., яка винесена ним як судом касаційної інстанції (справа 5-939км08 головуючий суддя Пивовар В.Ф.).

Отже, згідно оскаржуваної ухвали злочином визнаються дії, які знаходяться в опосередкованому причинно-наслідковому зв’язку з настанням кримінальних наслідків, а згідно двох інших судових рішень злочином визнаються тільки дії, які знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв’язку з настанням кримінальних наслідків, що є неоднаковим застосуванням норм матеріального права, що призвело до  ухвалення при одних і тих же обставинах різних за змістом судових рішень.


V. ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

 1. Позиція, яку я викладаю в цій заяві, це взагалі не моя позиція. Це позиція Верховного Суду України.

Оскаржувана ухвала суперечить не моїй позиції, а позиції Верховного Суду України, яка висловлена в Постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2011 року, справа № 5-18кс11 (цитата):

«Для інкримінування особі спричинення її діями певних наслідків необхідно наявність прямого, безпосереднього, а не опосередкованого, причинного зв'язку між її діями та певними наслідками».

(джерело: офіційний сайт Верховного Суду України (навігація по сайту): Головна - Судова практика - Правові висновки Верховного Суду України - Висновки Верховного Суду у кримінальних справах - за 2010-2011 роки: «Висновки Верховного Суду України викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених ч. 1 ст. 400-12 КПК України, за 2010-2011р.р.», розділ «Особлива частина КК України», пункт 3 абзац 3, перше речення).

Не дивлячись на те, що ця позиція була висловлена стосовно іншого злочину (ухилення від сплати податку), вважаю, що вона стосується будь-якого злочину, тому що вона має фундаментальний характер. Не можуть бути різні підходи в залежності від виду злочину при визнанні дій злочином за критерієм причинно-наслідкового зв’язку  між діями і наслідками.

Визнання дії злочином тільки при наявності прямого причинного зв’язку з кримінальними наслідками – це основоположний принцип кримінального права, тому він стосується будь-якого злочину.

 

2. НАВЕДЕНА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ, на мій погляд, свідчить:

По-перше, про неправильність застосування оскаржуваною ухвалою ст.286КК України, тому що цією ухвалою всупереч вже існуючої з цього питання позиції Верховного Суду України злочином визнана дія, яка знаходиться в опосередкованому, а не прямому причинному зв'язку з кримінальними наслідками.

По-друге, свідчить, що такі питання знаходяться в компетенції Верховного Суду України і є предметом його розгляду в порядку п.1 ч.1 ст.445КПК України.

 Відповідно до ч.2 ст.455КПК України позиція Верховного Суду України є обов’язковою для всіх судів.

Більше того, сам Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своїм Листом N 223-286/0/4-13, 12.02.2013 «Про практику застосування судами окремих норм матеріального права щодо кваліфікації ухилення від сплати податку, вчиненого шляхом службового підроблення» довів до всіх судів цю правову позицію як обов’язкову, яка полягає в тому, що злочином є тільки дія яка знаходиться в прямому, безпосередньому, а не опосередкованого, причинному зв'язку з кримінальними наслідками.

 

VΙ. Логіка визначення та формування вимог по цій заяві

Свої вимоги по даній заяви визначаю за наступною логікою.

Відповідно до ч.2 ст.455КПК України:

«Якщо Верховний Суд України встановить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю чи частково, змінює його і ухвалює нове судове рішення або направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції…».

Я подаю цю заяву про перегляд оскаржуваної ухвали в порядку ч.1 ст.445КПК України, вважаю оскаржувану ухвалу незаконною, прошу Верховний Суд України скасувати її повністю і ухвалити нове судове рішення.

Якщо Верховний Суд має право прийняти нове рішення, то з цього я роблю висновок, що Верховний суд має право прийняти будь-яке рішення, яке має право прийняти Вищий спеціалізований суд України. З причин, викладених вище, новим судовим рішенням я вважаю має бути закриття провадження по справі.

Про прийняття саме такого рішення прошу з такого міркування.

Якщо Верховний Суд України приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали саме тому, що судами неправильно визнані злочином дії, які злочином не є, то на мій погляд, в такому випадку не потребується новий розгляд справи, так як ніяких додаткових обставин встановлювати або робити щось інше не потребується, тому можна виносити нове рішення одразу. Якщо нове рішення – це закриття справи, то необхідно також скасувати рішення судів першої та другої інстанції.

 Відповідно до ч.1 ст.454КПК України Верховний Суд уповноважений відмовити в задоволенні такої заяви або задовольнити її повністю чи частково.

Керуючись саме такою логікою, я і визначив свої вимоги по даній заяві.

                    На підставі викладеного, вважаю, що судом касаційної інстанцій неоднаково застосовані одні і ті самі норми матеріального права (ст.286КК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вважаю, що норми матеріального права неправильно застосовані саме оскаржуваною ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.11.2014р., у зв’язку з чим, керуючись ст.ст.444-449, 454, 455 КПК України

 

ПРОШУ  ВЕРХОВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ:

1.   Скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.11.2014р. (справа № 5-3782км14), ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10.07.2014р. (провадження № 11-кп/785/483/14), вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 14.03.2014р (провадження №1-кп /501/19/14).

 

2.   Ухвалити нове судове рішення, яким закрити кримінальне провадження за відсутністю в діях Бахмутова О.Ф. складу злочину передбаченого ч.2 ст.286КК України, тобто у зв’язку з неправильним застосуванням судом касаційної інстанції ч.2 ст.286КК України по даній справі.

 Примітка:

Всі судові рішення та інші необхідні документи, в тому числі тексти судових рішень Верховного Суду України, на які я посилаюся, з зазначенням джерела їх отримання були додані до  первісної заяви, у зв’язку з чим не додаються мною повторно до даної, виправленої на вимогу суду заяви.

 26.01.2015

 

Захисник Бахмутова О.Ф.      ______________________         Д.Тодоров

ВЕРНУТЬСЯ В КАТЕГОРИЮ: ДТП со смертельным исходом (2015 год)
Использование материалов сайта разрешается только при наличии гиперссылки на www.todorov.od.ua
Юридические услуги. Одесса. Адвокат Дмитрий Тодоров Мы в Google+ © 2007 - 2016


Хостинг от uWeb